Атестація та підвищення кваліфікації

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНЕ УЧИЛИЩЕ №79

САМООСВІТА ЯК УМОВА ПІДВИЩЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВИКЛАДАЧА

Методист Рудовол Л.С.

Вступ.

                                                               Ти лише до тих пір здатний

                                                                               сприяти освіті інших,

                                                                               поки продовжуєш працювати

                                                                               над власною освітою …

                                                                             (А. Дістервег)

            На сьогодні одним із актуальних та важливих питань розвитку творчих здібностей та професійної майстерності є самоосвіта викладача. Професійна некомпетентність є значним недоліком у будь-якій професії, оскільки вона є причиною претензій і нарікань. Труднощі викладача найчастіше залежать від рівня його компетентності, а значить і від його освітньої та моральної підготовленості до педагогічної роботи, його ставлення до обраної справи, ступеня покликання та професійної придатності. Одним із найбільш ефективних засобів підвищення професійної компетентності викладача й сьогодні називають самоосвітню діяльність.

Основна частина.

            Учитель готується до хорошого уроку все життя.

Така духовна і філософська основа професії й

технології нашого труда; щоб дати учням іскру

знань, учителю потрібно увібрати ціле море світла.

В. Сухомлинський

 Самоосвіта викладача – свідома діяльність з удосконалення своєї особистості як фахівця: адаптування своїх індивідуального неповторних якостей до вимог педагогічної діяльності, постійне підвищення професійної компетентності та неперервне вдосконалення якостей своєї особистості. А оскільки навчити самого себе значно складніше, ніж когось, вона передбачає методичний супровід. Він має бути багаторівневий і обов’язково поступовий. Вже не достатньо бути на уроці та поза ним актором, режисером, діловодом, диригентом, дипломатом, психологом, новатором і компетентним фахівцем. Модель сучасного педагога передбачає готовність до застосування нових освітянських ідей, здатність постійно навчатися, бути у постійному творчому пошуку, адже результатом та наслідком багатофункціональної діяльності викладача  є компетентний професіонал. Професійні якості викладача – це постійний розвиток творчих здібностей, втілювання ідей, розгляд матеріалів, тобто кропітка щоденна праця.

            Самоосвіта викладача є необхідною умовою професійної діяльності. Тому професійне зростання також можна назвати і пошуком свого шляху, набуттям власного голосу. Створюючи модель програми професійно-особистісного саморозвитку, ми виходимо з того, що сьогодні суспільству потрібні ініціативні й самостійні фахівці, здатні постійно вдосконалювати свою особистість і діяльність. Займаючись самоосвітою згідно особистого плану саморозвитку, викладачі досягають певних результатів у роботі, які показують, що у учнів формується нова система знань, умінь і навичок, розвивається самостійність, виникає інтерес до різних наук, а це все сприяє підвищенню ефективності навчання учнів.

Види діяльності в процесі самоосвіти, які сприяють нашому професійному зростанню як викладача:

-  систематичний перегляд певних телепередач;

- читання методичної, педагогічної та предметної літератури;

- огляд в Інтернеті інформації з методики викладання предметів, педагогіки, психології, педагогічних технологій;

- розв’язування  олімпіадних завдань, тестів, питань ЗНО, кросвордів та інших завдань підвищеної складності або нестандартної форми;

- відвідування семінарів, тренінгів, конференцій, уроків колег;

- дискусії, наради, обмін досвідом з колегами;

- систематичне проходження курсів підвищення кваліфікації;

- організація гурткової та позакласної діяльності з предмету;

- вивчення інформаційно-комп'ютерних технологій;

- відвідування предметних виставок та тематичних екскурсій з предмету при проходженні курсів;

- спілкування з колегами в школі, районі, області та в Інтернеті;

- ведення здорового способу життя, заняття спортом, фізичними вправами;

- членство у радах різного рівня та журі конкурсів певних етапів;

- вивчення й узагальнення досвіду.

Процес самоосвіти містить такі мотивуючі аспекти: вона є продовженням логічного ланцюга професійної освіти (школа, ВНЗ, післядипломна освіта), а також  наслідком «незадоволення» професійною освітою. Тому актуальність самоосвіти викладача зумовлена  психологічними аспектами та специфікою викладацької праці: по-перше, самоосвіта повідомляє істину, яка інтерпретується відповідно до власних, часто застарілих поглядів; по-друге, викладачі обмежені у часі для отримання інформації в порівнянні з учнями. Систему самоосвіти викладача можна розглядати як сукупність складових:

Самооцінка – вміння оцінювати свої можливості;

Самооблік – вміння брати до уваги наявність своїх якостей;

Самовизначення – вміння вибрати своє місце в житті, суспільстві, вміння усвідомлювати свої інтереси;

Самоорганізація – вміння знайти джерело пізнання й адекватності своїм можливостям, форми самоосвіти, планувати, організувати робоче місце та діяльність;

Самореалізація – реалізація особистістю своїх можливостей;

Самокритичність – вміння критично оцінювати переваги та недоліки власної роботи;

Саморозвиток – результат самоосвіти.                                                     []

З появою в роботі викладача комп’ютера та Інтернету значно підвищуються можливості педагогічної самоосвіти. З`являються нові теми, цікаві завдання та способи їх розв’язання, нові способи самореалізації, що з`явилися у викладача через появу нових засобів самоосвіти:

  розробка електронних уроків, посібників тощо;

  розробка пакету тестового матеріалу в електронному вигляді;

  комплект дидактичного матеріалу з предмета: самоосвітні, практичні, контрольні роботи;

  розробка комплекту роздаткового матеріалу з предмета;

  створення термінологічного словника з предметної теми, розділу;

  розробка навчальних проектів;

  проект особистої методичної веб-сторінки;

  база даних питань і задач з предмета;

  створення електронної бібліотеки творів художньої літератури згідно програм.

Інтенсивний розвиток інформаційних технологій змінює умови самоосвіти: викладач, який іноді не має належної літератури для професійного розвитку, наразі має сучасний засіб отримання та переробки, творчого використання здобутої інформації. Інтернет з його можливостями значно розширює можливості самовдосконалення викладача. Інтернет з його можливостями спілкування по електронній пошті, участі в чатах, форумах, майстер-класах, тематичних відеоконференціях, вебінарах, семінарах сприяє віртуальному об'єднанню груп людей за інтересами. У мережі створюються професійні об'єднання і спільноти, які, професійно спілкуючись, мають можливості вдосконалити свої знання, використати їх на практиці, обговорити з колегами ті проблеми, які їх хвилюють тощо.                                                                                                                    

Мережеве педагогічне співтовариство (віртуальні методичні об’єднання, клуби за інтересами, творчі групи тощо) – це віртуальне відкрите об’єднання, яке може забезпечити різноманітні сфери діяльності викладача: підготовку до уроків, спілкування з колегами, вирішення психологічних і педагогічних проблем, консультації з професіоналами, самоосвіту, можливість реалізації творчого потенціалу.

Але результативність самоосвітня діяльність матиме тоді, коли правильно спланована, бо можна щодня гортати сторінки науково-методичної преси чи спеціальних сайтів Інтернету та залишатись на низькому професійному рівні. Саме тому виключного значення надається програмам самоосвітньої діяльності педагогічного працівника. Правильно розроблені програми, плани дадуть змогу педагогові відчути свої можливості. За словами В. Сухомлинського "немає людей більш допитливих, невгамовних, більш одержимих думками про творчість, як учителі". Навчання викладача не може мати зупинок, перерв, не може закінчуватись. К. Ушинський зазначав, що "учитель живе до тих пір, доки вчиться, як тільки він перестає вчитись у ньому вмирає вчитель". Самовдосконалення як соціальний процес базується на вимогах суспільства та професії до особистості фахівця. Причому вимоги, що пред’являються спеціалісту, повинні бути вище тих можливостей, що має людина (О. Бодальов). Ще однією важливою передумовою процесу самовдосконалення є ставлення самого фахівця до вимог, що висуваються. Звісно, якщо він байдуже ставиться до них, про розвиток особистості не йдеться. Необхідно формувати самосвідомість людини як творчого професіонала. Зміст такої підготовки ґрунтується, перш за все, на гуманістичному уявленні про завдання професійної діяльності, бажаних якостях людини, зокрема, її фахової свідомості та мислення, творчих активних дій у рамках відведеної компетенції.

Висновки

        Процес самоосвіти є оптимальним шляхом формування професійної  компетентності викладачів за умови, що вона – не їх самоціль, а сходинка для досягнення вищого покликання викладача - учити дитину та передати власний досвід.  Тож можна зробити висновок, що самоосвіта викладача посідає особливе місце в системі формування його професійної компетентності. А завдання методичної служби училища полягає у подальшому стимулюванні мотивації самоосвіти викладачів і постійному оновленні знань, забезпеченні умов для розкриття педагогічного потенціалу педагогів,  їхньої професійної компетентності.

Список використаних джерел та літератури